Sarny.INFO - інформаційно-розважальний портал нашого міста Сарни

Погляд у минуле

Якщо говорити про минуле Сарн, звичайно його не можна розглядати відірваним від історії Полісся в цілому. Відтак на найдавніші згадки про Полісся та його жителів натрапляємо в працях грецького історика Геродота /близько 485-430 рр. до н.е./.
Ця назва зустрічається в найдавнішому літописі -Іпагіївському.
 
Полісся - улоговина, яка на сході сягає Дніпра, на півдні - схилів Волино-Подільського і Овруцько-Словечанського плата, на заході - Західного Бугу, на півночі - окреслюється лінією, що йде на північ від Бреста, Кобрина, у напрямку Ганцевичів і Слуцька.

Більш точні відомості про цей край дають картографи XVII ст. - Г.Гаррісон, Левессер де Боплан. Перший відносить до нього район від Бреста до Мозиря і від Пінська до Волині; другий - область обмежену З півдня, сходу і заходу Прип'яттю і Горинню. Тут жили східнослов'янські племена: поляни, сіверяни, волиняни, дреговичі.
В Галицько-Волинському літописі під роком 1274 згадується князь Мстислав, що воював на Поліссі. До другої половини XVI ст. відноситься й карта Полісся, видана в 1560р. в Гданську. Відомості про населення Полісся накопичувались протягом століть. Це - записи мандрівників, літописні відомості, історико-статистичні звіти. Цінним джерелом при вивченні історії цього краю є Волинський літопис 1270-1280 рр. З нього ми черпаємо історико-культурну характеристику Волинського Полісся. Нагромаджені знання істориків, археологів, етнографів збудили інтерес до ґрунтовнішого й ширшого вивчення цього регіону, засвідчили своєрідність пам'яток Полісся і їх значення для пізнання слов'янської культури. Історико-культурну характеристику можна скласти на основі ряду джерел: пам'яток будівництва, мистецтва, письма.
Більш систематичне вивчення Полісся починається з XIX ст. Виконуючи завдання Російського географічного товариства, дослідження Волині проводить Павло Чубинський / 1839-1888 рр. /. Очолювана ним етнографічна експедиція наприкінці 1860 р. зібрала багатющий матеріал, у якому відображено і наш поліський край, який був опрацьований і виданий у семи томах "Праць етнографічно-статистичної експедиції". Деякі етнографічні відомості про Волинське Полісся, зокрема давній його період, містить другий том "Давньої Польщі" польських авторів М.Башинського і Т.Липинського.
Дослідження студентів Київського і Віденського університетів, науковими експедиціями /1897-1899 рр./ русел річок Горинь, Случ Стир, які проводили М.Ф.Біляшівський, В.А.Мошков, поповнили колекції Городоцького, Волинського, Житомирського музеїв.
Відомості про Полісся знаходимо також у творах польського письменника Юзефа Крашевського / 1812-1887 рр /. Він мешкав на Поліссі, написав книгу "Спогади з Полісся, Волині й Литви", які були видані в середині XIX ст. в Парижі. Ю.Крашевський подає матеріали з історії краю, описи побуту місцевого населення. Свої мандрівки він здійснював на конях, човнах-байдарках по Прип'яті та її притоках. Ним записана легенда, що в давнину Прип`ять називали "Трип'ять", оскільки збирала вона води п'ятнадцяти річок. Ю.Крашевський був не тільки дослідником, істориком, етнографом, письмен¬ником, а ще й художником. Він малював портрети поліщуків, місцеві пейзажі. Відома його картина «Хата в Осові на Поліссі".
В історико-культурному плані наш поліський регіон неоднорідний. Археологи й історики вирізняють у ньому дві культурні зони. Археолог В.Кухаренко зазначав: "Починаючи з середини неолітичного часу і до середньовіччя включно Полісся різко поділялося на дві самостійні історичні області: західну і східну. Межею між ними впродовж багатьох століть була лінія орієнтовно по ріках Ясельді, Прип'яті, Горині та Случі. Більша частина цієї археологічної межі в деталях збігається з межею розселення балтів та слов'ян у давнину, що її встановлено за мовними даними. Пізніше річка Ясельда стала межею між українцями та білорусами".
Волинське Полісся, до якого відноситься й наш поліський регіон, пов'язане з колишнім адміністративним поділом нього краю який у свій час належав до Волинського воєводства Речі Посполитої, а з початку XX ст. — до Волинської губернії царської Росії.
Численні археологічні пам'ятки, що зберігаються в Сарненському, Рівненському музеях, свідчать про те, що на території району люди жили з давніх давен. Археологічні експедиції протягом тривалого часу досліджували пізньо-палелітичні стоянки, що знаходяться на території нинішнього Сарненського району. Серед кам'яних знарядь, знайдених під час розкопок, переважали всілякі ножоподібні інструменти, різці, скребки, наконечники легких мисливських списів, проколки тощо. З кістки, рогу, зокрема з бивнів мамонта, виготовляли наконечники, молоткоподібні та клиноподібні інструменти, проколки, голки та інші побутові предмети. Знайдено уламки керамічного посуду, ліпленого вручну, обпаленого в печах, оздобленого різноманітним орнаментом.
 
У цей же період виникло примітивне ткацтво.
Неоліт був періодом високого розвитку матріархального родового ладу, про що свідчать великі родові могильники. Переважна більшість неолітичних поселень розташована на Погоринні та Послуччі. Поселення були здебільшого довгочасні. Житла наземні або напівземлянкові, часто споруджувалися з використанням дерева .
З розпадом родообщинних зв'язків утворюються родоплемінні об'єднання дулібів, древлян. На північний схід між Припятю, Горинню, Случем і Тетеревом простягається древлянська земля, багата городищами. Тут і виникло окреме князівство, до якого входило п'ять удільних князівств: Турівське, Чорторийське, Корецьке, Пінське, Дрогичинське. Першим князем, що підкорив древлян, був спадкоємець Рюрика Олег/879 -912 рр./.
Утворення давньоруської держави Київської Русі в X ст. призвело до зміцнення економічних зв'язків між частинами Русі, сприяло розвиткові торгівлі. По берегах річок Горині, Случі, Стиру виникли численні поселення та укріплення; в Погоринні - Степанське та Кричильське городища. Степанське князівство в ХІ-ХІІ ст.. входило до складу турово-пінських земель.

Після обєднання в 1199р. Галицького Й Волинського князівств наші землі входили до складу Галицько-Волинського князівства.
На цей період припадає й введення на Волині християнства моравським архієпископом Мефодієм. До розпаду моравського царства натовпи словян, що вірили в Христа, залишивши Панонію, розселились на сусідніх землях. Частина з них знаходила притулок у південних областях Волині. Ці пришельці й сіяли тут паростки святої віри.
Галицько-Волинські землі часто піддавались нападу монголів. Війська князя Данила Галицького в 1254-1255 рр.
 
визволили Волинські землі від нападників. Але в 1259 р. наша територія знову опинилась під гнітом татар. Місцеве населення змушене було платити великі податки: поплужне /податок від плуга/, ямне /повинність підводами/, кормове /утримання татарських наглядачів/. Багато міст зазнало руйнувань, занепали.
Ослаблене татаро-монгольською навалою, Галицько-Волинське князівство в 1340 р. втратило свою незалежність і було захоплене в 40-70-х роках XIV століття польськими і литовськими феодалами. Росли феодальні володіння польських, українських магнатів. Великий литовський князь Свидригайло жалуваними грамотами наділяє земельними володіннями князя Острозького. Йому став належати Степанський замок. У жалуваних грамотах було записано: "Щоб ці села держати вічно, непорушно, з усім, що до цих сіл належить: з полями, сіножатями, з водами, з ріками, з криницями, з притоками, з озерами, з рибами, з млинами, з ставками, з лісами, з дібровами, з порослями, з бобровими гонами, з болотами, з травами, з бортними деревами, з вигонами і з усіма видатками й прибутками" .
Після смерті Свидригайла в 1452 р. Волинське князівство було остаточно ліквідоване. Волинь стала складовою частиною Литовського князівства. Після підписання Люблінської унії в 1569 р. Волинські землі захоплюють польські феодали, яким належали майже всі поселення. Частина земель нинішнього Сарненського району належала Степанському монастирю.
Одночасно з розвитком сільського господарства почало розвиватись ремесло, що зосереджувалось у містах. Збільшувалось товарне виробництво. В ХVІ-ХVІІ ст. на Волинському Поліссі уже сформувались високорозвинуті як на той час ремесла. По селах повсюдно було поширене ткацтво, гончарство, бондарство, ковальство. В містах зосереджувалось виробництво сукна, ковдр, зброї, музичних інструментів, ювелірних виробів. Населення займалось лісовими промислами, рибальством, бджільництвом.
Феодали нещадно експлуатували місцеве населення. Хоча селяни й мали своє майно, худобу, знаряддя праці, але законодавство позбавляло їх вільно розпоряджатись ними. За найменші провини селян катували, знімали грошові і натуральні штрафи, кидали у в'язницю. Вони відробляли панщину від 2 до 5 днів на тиждень. А в тих районах, де родючість грунтів була вкрай малою і невигідно було вести своє фільваркове господарство, феодали накладали грошові податки. Це призводило до повного зубожіння населення.
Крім соціального, народ терпів ще й національний гніт, який особливо посилився після Брестської унії 1596 р. Степанський монастир з 1629 р. став уніатським. Коли сюди приїхав митрополит - уніат Рутський, місцеве населення Степання виступило з протестом проти входу владики в монастир. Це був протест проти уніатства, посилення соціального й національного гніту. Великі магнати князі Заславські, налякані цими заворушеннями, щоб пом'якшити
ситуацію, пішли на поступки - зменшили відробіток селян на користь монастиря та чинш.
Становище народних мас під тягарем національно-кріпосного гніту все більше погіршувалось. Наприкінці XVI ст. спалахнули повстання на чолі з К.Косинським та С. Наливайком. Це був широкий спільний виступ селянства, козацтва, міських низів України проти феодального гніту. В 1596 р. С.Наливайко разом із своїм загоном побував у селищі Степань.
Після придушення повстання польські магнати ще більше посилили гноблення народних мас. Це дало новий поштовх до початку визвольної війни, що почалася в 1648 р. Проти польсько-шляхетських загарбників і місцевих феодалів.
 
На чолі народних мас став козацький сотник, а потім гетьман Б.Хмельницький. На боротьбу проти шляхти піднялись і жителі селища Степань, сіл Немович, Короста, Тинного, Тутович, Ремчиць. В 1648 р. під Степанем відбулась битва повстанського війська з переважаючими силами С.Чарнецького. В 1649 р. селянсько-козацькі війська оволоділи Степанем.
За Андрусівським перемир'ям 1667 р. майже вся Правобережна Україна, в тому числі й наш край, ввійшла до шляхетської Польщі.
Для зміцнення своєї влади польські магнати перетворювали уніатські церкви у великих землевласників. У 1753 р. Я.Сангушко подарував князю Ю.Любомирському Сте-панський замок і всі його володіння. Замок тоді мав 4 вежі, вали. З 1775 р. Степанський замок став власністю Ю.Потоцького, а через кілька років дістався Ворцелям.
Тут, у Степані, народився відомий діяч польського визвольного руху Станіслав-Габріель Ворцель. Разом зі своїм братом Миколою він брав участь у боротьбі проти царату. Микола Ворцель був посередником між Південним товариством декабристів та Польським демократичним товариством. Після поразки декабристів у 1825 р. Миколу Ворцеля заарештували. С.-Г.Ворцель брав участь у польському повстанні 1830-1831 рр, за що його Степанський маєток було конфісковано на користь царської казни.
Соціальна суть політики царського уряду теж мала яскраво виражене класове спрямування після приєднання Волині до Росії. Шляхта, що присягнула на вірність російському царату після третього переділу Польщі /1793-1795 рр./, одержала підтвердження прав на свої маєтки та кріпаків. Становище ж трудового люду було наймовірно важким. Селяни працювали на панщині нерідко 5-6 днів на тиждень. За найменшу провину кріпаків били, катували.